(no subject)
Oct. 25th, 2012 01:03 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pustomytnykВи́слід, -ду, м. Изслѣдованіе, результата изслѣдованія
Минулого чи то позаминулого року, я прочитав половину дуже цікавого підручника "Основи конфліктології". Написаний гарно, з цікавими прикладами.
Пізніше я з подивомвиявив припустив — більшість звичних методик конфліктології не є застосовні до вікіпедійних конфліктів.
(Гіпотеза.)
Особливості вікіпедійного конфлікту випливають з добровільности проєкту. Ніякої користи користувачі не отримують, тому робити що-небудь крім реалізації своїх плянів вони не зобов'язані (все би було ідеально, якби не існування инших користувачів, еге ж?). Тому очевидно, користувачі не зацікавлені в пошуку об'єктивних і компромісних рішень, вони зацікавлені у пошуку швидких рішень, які дозволять їм продовжувати робити свої справи. Вони не люблять витрачати час на обговорення.
Шо робить? Потрібно делегувати вирішення конфліктів иншим користувача, які в цьому зацікавлені (не обов'язково адміністраторам). Проблема: сама процедура створення подібного запиту теж забирає час, позаяк єдиним доступним вмістом вікіпедії є сторінки, їх і доводиться редагувати, трахаючись із складнею [синтаксою] вікі-розмітки. Вирішення: спростити це за допомогою скриптів.
Усе це лише один з багатьох прикладів того, наскільки короткозорими є дописувачі Вікіпедії (серед яких є професійні програмісти!!) щодо технічних вдосконалень. А те, що в нас нема свого Алекса Смотро́ва (легендарний джава-скриптер з РуВікі) не є виправдання. Величезне поле нереалізованих допоміжностей чекає своїх творців. (Хоча JS нелегка мова, в ній купа неочевидних нюансів...)
Стан задоволення, вважає Л. Гордон, "досягається лише тоді, коли весь життєвий устрій відповідає звичним, значною мірою неусвідомлюваним, підсвідомим уявленням про належне, про правильне, про добре. Тим часом механізми масової (та й індивідуальної) свідомості влаштовані так, що основні уявлення формуються на початку життя (на етапі первинної соціалізації). Тому відчуття незвичності життєвлаштування й породжуване ним незадоволення будуть певною мірою розсіяні у масовій свідомості доти, доки не відбудеться зміна поколінь".
***
Пом'якшення конфлікту (зменшення його емоційної інтенсивності і мінімізація полярного мислення) зазвичай стримується тим, що Стагнер називає "культурною шизофренією", яка виявляється в тенденції етнічних груп досягати цілей, що виключають одна одну. Наприклад, американські євреї хочуть мати вигляд лояльних американців, а не іноземців, і водночас прагнуть зберегти групову ідентичність і свою, відмінну від панівної у США, культуру. Чорношкірі американці прагнуть високооплачуваної роботи, наполягаючи на збереженні свого стилю життя, ідіоматичної мови та інших поведінкових характеристик, які можуть бути перешкодою у працевлаштуванні.
***
На думку російського радикала Е. Лимонова, "найбільш революційним типом особистості є маргінал: дивна, невлаштована людина, яка мешкає на краю суспільства, талановитий бузувір, фанатик, психопат, невдаха. Не слід думати, що таких - надто мало, аби вистачити на революційну партію... Це цілий соціальний прошарок".
***
Експерименти Р. Блейка і Дж. Моутон підтвердили, що успішне співробітництво груп дійсно викликає їхню взаємну симпатію, але якщо (як продемонстрували праці С. Верчела зі співавторами) групам не поталанило, їхні спільні зусилля закінчилися невдачею і ситуація дає підстави звинуватити в ній одне одного, то конфлікт може поглибитися.
***
Одним із можливих джерел фрустрації стають сцени багатства й добробуту, що демонструються телебаченням. К. Хеннінген зі співробітниками проаналізували темпи зростання злочинності в американських містах після того, як там з'явилося телебачення. Там, де телевізор у сім'ях став звичайним явищем, стрибкоподібно зросла кількість крадіжок (викрадення велосипедів, крадіжки в магазинах самообслуговування та ін.). На думку дослідників, "телебачення підштовхнуло молодь і бідноту... до порівняння свого життєвого стилю зі стилем та матеріальним добробутом а) телегероїв, що купаються в розкошах, і б) героїв рекламних роликів. Багато хто з цієї категорії глядачів міг відчути обурення та фрустрацію через те, що в них не було можливості купувати такі самі речі, і дехто з них став на шлях злочину, аби здобути омріяні предмети і тим самим знизити рівень відносної депривації".
Минулого чи то позаминулого року, я прочитав половину дуже цікавого підручника "Основи конфліктології". Написаний гарно, з цікавими прикладами.
Пізніше я з подивом
(Гіпотеза.)
Особливості вікіпедійного конфлікту випливають з добровільности проєкту. Ніякої користи користувачі не отримують, тому робити що-небудь крім реалізації своїх плянів вони не зобов'язані (все би було ідеально, якби не існування инших користувачів, еге ж?). Тому очевидно, користувачі не зацікавлені в пошуку об'єктивних і компромісних рішень, вони зацікавлені у пошуку швидких рішень, які дозволять їм продовжувати робити свої справи. Вони не люблять витрачати час на обговорення.
Шо робить? Потрібно делегувати вирішення конфліктів иншим користувача, які в цьому зацікавлені (не обов'язково адміністраторам). Проблема: сама процедура створення подібного запиту теж забирає час, позаяк єдиним доступним вмістом вікіпедії є сторінки, їх і доводиться редагувати, трахаючись із складнею [синтаксою] вікі-розмітки. Вирішення: спростити це за допомогою скриптів.
Усе це лише один з багатьох прикладів того, наскільки короткозорими є дописувачі Вікіпедії (серед яких є професійні програмісти!!) щодо технічних вдосконалень. А те, що в нас нема свого Алекса Смотро́ва (легендарний джава-скриптер з РуВікі) не є виправдання. Величезне поле нереалізованих допоміжностей чекає своїх творців. (Хоча JS нелегка мова, в ній купа неочевидних нюансів...)
Стан задоволення, вважає Л. Гордон, "досягається лише тоді, коли весь життєвий устрій відповідає звичним, значною мірою неусвідомлюваним, підсвідомим уявленням про належне, про правильне, про добре. Тим часом механізми масової (та й індивідуальної) свідомості влаштовані так, що основні уявлення формуються на початку життя (на етапі первинної соціалізації). Тому відчуття незвичності життєвлаштування й породжуване ним незадоволення будуть певною мірою розсіяні у масовій свідомості доти, доки не відбудеться зміна поколінь".
***
Пом'якшення конфлікту (зменшення його емоційної інтенсивності і мінімізація полярного мислення) зазвичай стримується тим, що Стагнер називає "культурною шизофренією", яка виявляється в тенденції етнічних груп досягати цілей, що виключають одна одну. Наприклад, американські євреї хочуть мати вигляд лояльних американців, а не іноземців, і водночас прагнуть зберегти групову ідентичність і свою, відмінну від панівної у США, культуру. Чорношкірі американці прагнуть високооплачуваної роботи, наполягаючи на збереженні свого стилю життя, ідіоматичної мови та інших поведінкових характеристик, які можуть бути перешкодою у працевлаштуванні.
***
На думку російського радикала Е. Лимонова, "найбільш революційним типом особистості є маргінал: дивна, невлаштована людина, яка мешкає на краю суспільства, талановитий бузувір, фанатик, психопат, невдаха. Не слід думати, що таких - надто мало, аби вистачити на революційну партію... Це цілий соціальний прошарок".
***
Експерименти Р. Блейка і Дж. Моутон підтвердили, що успішне співробітництво груп дійсно викликає їхню взаємну симпатію, але якщо (як продемонстрували праці С. Верчела зі співавторами) групам не поталанило, їхні спільні зусилля закінчилися невдачею і ситуація дає підстави звинуватити в ній одне одного, то конфлікт може поглибитися.
***
Одним із можливих джерел фрустрації стають сцени багатства й добробуту, що демонструються телебаченням. К. Хеннінген зі співробітниками проаналізували темпи зростання злочинності в американських містах після того, як там з'явилося телебачення. Там, де телевізор у сім'ях став звичайним явищем, стрибкоподібно зросла кількість крадіжок (викрадення велосипедів, крадіжки в магазинах самообслуговування та ін.). На думку дослідників, "телебачення підштовхнуло молодь і бідноту... до порівняння свого життєвого стилю зі стилем та матеріальним добробутом а) телегероїв, що купаються в розкошах, і б) героїв рекламних роликів. Багато хто з цієї категорії глядачів міг відчути обурення та фрустрацію через те, що в них не було можливості купувати такі самі речі, і дехто з них став на шлях злочину, аби здобути омріяні предмети і тим самим знизити рівень відносної депривації".
