Ми не вживали жорстоких слів, щоб розтинати жорстокі моря. (з пісні)

мене спитали, що я думаю про релігію. Я відповів приблизно так:

релігія в традиційному вигляді це синтез міфології, морального кодексу, світогляду й обрядів, які разом формують філософію "для чайників" (загалом релігія це масштабна добросусідська угода, що виправдовує одні речі і засуджує інші, використовуючи містичні авторитети як абсолютний аргумент).

із розвитком науки мінявся й світогляд людства. З ним мінялися й релігійні інтерпретації. Історично деякі релігійні течії були більш пристосовними (хитре христянство), деякі менш (Аллах акбар!). При осучасненні інтерпретацій релігії відмовлялися від панування у різних сферах. Спершу відпала міфологія як пояснення явищ. Потім всі святі писання стали вважатися метафоричними. Обряди теж стали менш важливими у прагматичному суспільстві. Зрештою, релігія лишилася формою вчення про сенс буття.

це і є кістяк віри — відповідати на запитання: чому взагалі щось існує? Чому воно саме таке? Чи є в цьому сенс? (бо людині властиво боятися, що вона робить щось намарне)

християнський бог сумнівний. Надрозумній сутності не можуть бути властиві емоції (зауважте: ми припускаємо, що світобудова логічна, але чому б це мало бути так? Це може бути випробовування нашої віри), тому й цілей у Нього не може бути, тобто наша світобудова не може бути задуманою. Але тим не менше, світ існує.

може бути, що існує вся можлива множина всесвітів (хоча я не знаю, що означає "існує"). Ми живемо в одному із тих світів, закони якого забезпечили появу розумних істот, здатних до роздумів над своєю природою. Час це лише ілюзія внутрішнього спостерігача. Виникає питання: а чому і "де" існує цей мультиверсум?

щоб робити припущення "чому щось існує?", треба спочатку визначитись, а що таке "існувати"?
людський досвід підказує, що все суще має вмістилище: наші думки це інтерпретація матеріальних процесів, а матерія це просто складнюща абстрактна модель. Але ж ми звикли казати, що абстракте не існує??
то може це й вирішення питання: якщо принципової різниці між існуванням і неіснуванням нема, то ми не існуємо, і нема чого пояснювати?
і видається це дурним тільки через суперечність із досвідом?

математика дозволяє зіставляти реальні речі із абстрактними моделями. Але якщо ми зробимо математичну модель достатньо детальною (побудуємо супермізківник), то виявиться, що принципової різниці між реальним і абстрактним нема (Матриця і всі пріколи). Чи можна тоді сказати, що і Реальність, і Модель "існують", але на різних рівнях? Такий супермізківник міститиме більше інформації, ніж модель, яку він описує. Ідеально оптимізована модель виявиться власне реальним об’єктом. Виходить, "існує" в нашому розумінні тільки те, що є на нашому рівні, а ми — неоптимізована модель якого вищого рівня?
Чи існує безкінечна кількість рівнів?
зауважте, що я не даю означення "інформації". Мабуть, це те, що існує на нижчому рівні.

якщо емоції справді не є генетично закладені, а почуття є лише видом емоційних переживань, то на емоційному рівні всякі любові-кохання ніколи не формують істинно альтруїстичних реакцій.

ідея добра й зла повинна ґрунтуватися на егоїстичних мотивах, инакше вона стає протиприродною: максимізація корисних дій вимагає оптимальности, отже — відсторонення емоцій від цілетворення.

аргумент Паскаля про виграшність віри базується на егоїстичному мотиві. Якщо ж взяти альтруїстичну оцінку (наприклад, максимізація справедливости), то вигідніше не вірити в Бога.