(no subject)

Попустило.

Десь 100 сторінок оповідань Воннегута. Безсумнівно, він дуже крутий.

Електронний пластилін Бриниха. Не берусь стверджувати, яка головна ідея твору. Канва? Її нема, тобто вона є, але її абсурдність дає зрозуміти, що вона неважлива. Роздум про саму природу книжної розповіди? Але тут присутні й инші думки. Ніби уривки чогось масштабнішого, чого ніяк не пізнати. Словом, Просто-текст.

головний уривок:
Ось тому я шурую на кухню й заварюю собі цей бридотний чай "Енергійний". І п'ю його. І нічого не відбувається. Сон насувається знову, бадьорості немає, горло закладає від викурених сигарет, а кава не лізе. Нічого не змінилось, крім одного: я випив чашку чаю "Енергійний". Сучасний український роман — це і є чай "Енергійний".

з вивідки:
Бриних пояснює, що роман — це згусток людських доль, на які має вплив одночасно і минуле, й майбутнє.
— Під час написання траплялося щось містичне?
— Аякже, — оживляється. — Було, що йду вулицею й зустрічаю старого знайомого. Радію, всміхаюся до нього, хочу привітатися. І в останній момент згадую, що він помер. Сконфужено йду геть. Але через годину зустрічаю іншу людину, і теж небіжчика.