Mar. 29th, 2016

pustomytnyk: (Default)
фух, ото вже Торська таку простиню встругала, що гріх не поділитися.

„Все буде добре.

душа - не жопа. высраться не может© а чо? ні, вона, звісно не жопа, вона - клоака. а в клоаки ще більше додаткових функцій. і все вона 'может', бо інакше, навіщо б я оце тут так частенько писала? якщо не пам'ятаєте з шкільного курсу біології, шо воно таке - ота клоака, то погугліть собі і все буде добре, а я тим часом продовжу.

за роки свого життя чітко затямила різницю, між атрибутикою і хорошими стосунками. дивлюсь на вас і бачу часом, що у вас все навпаки. 'главное, чтоб цветы дарил и замуж звал'. а воно не так зовсім. цветы - это конечно же приятно, но все же...не в этом вся суть.
повіз мене якось один до лікаря. в той же самий день я йому наперекір щось сказала - не більше і не менше, як те, що не зовсім добре себе почуваю і піду додому. а то ми, якраз сиділи і обідали, після прийому у лікаря, а він шось мене попросив, шоб я ше трішки побула. ну, я взяла і побула. прийшов наш кєнт, парубки випили собі по графину водки за перші 15 хвилин і замовили по наступному, а я вирішила, шо ой, як засиділась, але ледь встигла відірвати свій тухес від стільця, як почула у свою адресу, що я єстем невдячна і не варта була такої турботи та затраченого часу, який він би міг провести за кориснішими справами на роботі або з кєнтами. ну, себто - за злісним панкуванням. на що я собі лише подумала, 'молодлець, баба, бачили очі, шо брали' і пішла. але, як я вже колись казала - мудак - то особистість складна та багатогранна, тому ви тільки не подумайте, що він був здатен лише на такі вчинки. чималко було й хорошого. але та - з таким бабами як я - отак собі робити не можна, бо хоч то й не найстрашніше, шо може статись, між двома, але після цього надіятись на продовження зі мною - то марна справа. але цей і квіти дарував, і заміж весь час кликав, і на колінця припадав, потім розвівся, навіть, і далі кликав. а це не аби-що, бо ж зручніше заміж кликати, коли ти вже жонатий.
інший того не робив, але як взнав, що хворію, то домовився з паном дохтєром, завіз мене в лікарню, ліки купив і нянькався зі мною, хоч мав куди важливішу і висооплачуванішу роботу і справді хорошу жінку.
- я тебе завтра провідаю.
а я шось вся така страшна, зачухана і стрьомно мені від того. я ж уже й не пам'ятаю, коли моя голова воду бачила.
- та я шось не впевнена, як себе почувати буду...
- а якщо чесно?
- не хочу, щоб ти мене такою бачив.
- дурниці! якою 'такою'? та я тебе всякою бачив, я і так знаю, що ти какаєш не веселкою. все з тобою ясно, завтра їдем до лікаря, так шо чекай мене.
угумс, не веселкою... а він мені шось перед тим сказав, шо в мене волосся сиве - підійшла до дзеркала, ой ти ж фу, невже це я? страшна така, очі червоні. дивлюсь - ти ба! дійсно сиве. але не так як то у вас - три сиві волосини знайдете і все вже - горе велике, волосся посивіло. і навіть не тридцять три і не триста тридцять три, а так добряче сиве. от добре, що я часто фарбуюсь - сама не знала, що я вже той, що сивію. а, буду 'сучкою крашеною'. а ще ж і заміж вийти не встигла, а вже посивіла. хто ж мене теперкай візьме? але чого я парюсь - з вас і так ніхто не візьме, після того, як почитає бодай щось із того, що я тут пишу. але нічо, все буде добре.

лежу і думаю - хоч би при свідомості залишатись, бо вирублюсь оце зараз, а поки оця молоденька медсестричка порухає своїми здобними булочками, то мені вже п'ятдесята по рахунку повітряна бульбашка з крапельниці доходитиме до правого передсердя. коли весь препарат із банки поповнив хімічний склад мого організму я перекрила потік рідини і закрила очка та поринула в млосні роздуми про сенс життя і як би то мені на базар за продуктами попасти, бо баба є баба - всю дорогу їй дурне в голові. прийшла медсестра, і зразу руки в боки, губку закусила. я одне око привідкрила і милуюсь нею - було щось в ній загадкове і симпатичне. трохи простакувата, моцна і зовсім не худенька кубітка із рудими кучерями, що прагнули свободи і геть не хотіли були похованими під голубенькою кумедною шапочкою, такою, знаєте - які медперсонал і працівники молокозаводів носять на головах. о, про молокозаводи - кров з молоком, а не баба: здорова, енергійна і файно збита. спочатку мені шось здалось, шо вона вагітна, але потім придивилась і зрозуміла, шо ні - то одна з ознак здоров'я. ви могли б подумати, що я її так описую, бо заздрю, але повірте - ні. вона мені чимось сподобалась, а словами такими я її описую, бо прагну якнайточніше передати образ цієї чарівної та безпосередньої дівчини. їй навіть її важкенні в п'ять шарів смоляні нафарбовані вії пасували. такий собі милий і симпатичний Вій. от є в ній щось пристрасно-сексуальне і надійне водночас. а ще, мабуть, вона дуже відважна, раз роботу таку собі обрала, бо я б йокнулась з такими придурками справу мати. далі стоїть, губи кусає. і чого вона так стоїть? а - то ж вона думає, що на суді має казати, бо то ж уся крапельниця стекла, а я бліда як дохлий наркоман і не подаю ознак життя. вирішила заспокоїти горопашну, бо жодного обурення чи негативу чомусь не відчула.
- та я перекрила, все добре. - і зробила вигляд, що сміюсь, але певно то тільки мені так здалось, що зробила, раз цього ніхто крім мене не помітив.

я тут ще поки відлежувалась по лазаретах от що мусолила в свої голові: майстра з маргаритами. булгаковщиною, одним словом займалась. от часто чую від панянок, що вони, мовляв не знайомляться на вулицях, бо їм здається, що це легковажно і непристійно, ой - відстійно. тьфу ти! непристойно, о! яка різниця де знайомитись? 'главное, чтобы человек попался хороший'. от ця парочка, до вашого відома, що є ледь не еталоном високопарної любови - познайомились не аби-де, а саме на вулиці. більше того - то ще й Маргарита Майстра спікаперила, а не він її. отак от, а ви все чекаєте принця на коні, коней під принцьом і вітра в полі. але я на цьому не зупинилась і чорт мене дьорнув думати далі, а це було вже геть зайвим, бо додумалась я до наступних дурниць: Маргарита - типова баба, спочатку не знає, чого вона хоче, а потім, коли вже пізно було б для реальних персонажів, бо не до всіх Воланд Азазелло посилає - чітко все усвідомила. ну, краще пізно, ніж ніколи. але то тільки для Маргарит, а для всіх інших цей фокус не пройде, бо королевами балу можуть бути лиш вони, решті - зась. а Майстер - так той взагалі пасивний і не здатен боротись за своє місце під сонцем, а де ж то є добре для мужчини? та мужчина має бути сповнений пристрасті та ентузіязму, землю під ногам рити - тоді буде переможцем, інакше - лузером. така ваша чоловіча доля, соррі. (там просто в попередньому пості був стьоб з 'жіночої долі'). всі все роблять за нього і для нього. чого нас вчить цей роман? ніколи нічого не просити, особливо у сильніших, бо самі все запропонують і дадуть. і так воно і є, але то тільки для баб таке проканує, а для мужиків нє. от я ніколи нічо не прошу, а мені все шось пропонують і намагаються дати - листівочки на вулиці, на черговому сраному сайті зареєструватись, пічєнькі там всякі і ніштячкі. особливо люблю, коли хлопчики пропонують всяке. насправді, мало хто то розуміє, але то вони так просять, тому спочатку пропонують. але такі всякі пропозиції сміливо можна розцінювати як прохання. я так і роблю, тому переважно кажу, що 'ні!', або 'я подумаю'. але то я зовсім не хотіла споганити роман Булкакова, бо хоч фанаткою цього роману і не є, але все ж дуже його люблю і любитиму його і далі, тому й казала, що чорт мене спокусив так задалеко зайти в своїх роздумах. але все буде добре. ну, рано чи пізно, з нами чи без нас.

він мав забрати мене , і я попросила, щоб чекав мене трішки віддалік. 'віддалік' виявилось площею Старий Ринок. там є такий скверик , у якому завжди чогось алкаші сидять та, інколи, матусі з колясками. приходжу, а його нема. шо за діла? на нього це не схоже - він шо сказав, то й зробив, а це шось не те. оглядаюсь, уважно вивчаю публіку у скверику - його нема. телефоную, бачу - стоїть собі серед тих дядьок і посміхається, іде до мене.
- ти там як свій, влився в колектив.
- а я з ними триндів, поки тебе чекав.
а він все таке любить - з бомжами, алкашами поспілкувтись, за п'ять хвилин розмови вони починають його поважати, вважати за свого і намагаються поставити пиво.
- а знаєш, знаєш, як я з ними познайомився? до мене підійшла собака, спаніель. один пішов її забирати і я спитав чи то в нього 'рижа сучка', на що той відповів, шо 'не рижа, а коричнева', а я йому 'головне, шо не крашена' і ми вже розговорились...
- а ти йому сказав, шо до тебе зараз прийде рижа сучка і крашена?

і сміємось, бо все буде добре, я точно знаю.“

Profile

pustomytnyk: (Default)
pustomytnyk

November 2016

S M T W T F S
  12345
6 789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 10:03 pm
Powered by Dreamwidth Studios