Mar. 20th, 2016

pustomytnyk: (Default)
натрапив на дивний запис часів Евромайдану, який я, здається, не публікував?
це, вочевидь, якісь вручну передруковані уривки з журналу „Просто неба“:

«Микола Шпаковський

Вісьта! Гайта! Вйо!

Я прийшов у світ у куртці зі свинячої шкіри, такий ледь заспаний і довірливий, а ще взутий у мешти на виріст. Вийшов з села і те село завжди зі мною. Маленький світ зі ставком і лісом, магазинчиком замість колишньої початкової школи, тут всі одне одного знають, господарі одне одному зичать "Дай Боже щастя!", тут відчувається довіра. В часи глобалізації переїжджати з міста в село для когось може здатися трохи дивним. Кількість дзвінків вкорочується у десять разів, зате голова свіжа. Кілька днів поспіль можна не виходити з хати і не голитися. Майже ніхто не допікає. Мама з сестрою живуть у Варшаві, бо мають там роботу. Хіба що дідо приїде зранку і виллє твою зупу псові. І ти тепер сидиш голодний. А для роботи є усе необхідне - телефон та інтернет.

Внутрішня міграція. Розумієш, що за безліч речей переплачуєш. Забагато. Вивільняєшся зі звичної схеми пересування та звичок. Тимчасом знайоме подружжя бере кредит на помешкання в центрі міста на сорок років і вирішують, хто з них емігрує на заробітки першим, щоби почати сплачувати борги. Іпотека на сорок років! А я не знаю, що робитиму за тиждень. Як їм це вдається, як з цим жити?

Все було би сумно, якби не так весело. Коли в мене була практика в психіатрії, то охоронець при вході мене запитав:
- Куди йдете?
- Та додому.
А ще на мені була та дурнувата куртка зі свинячої шкіри і шапка-гандонка. Ганьба! Тоді й зрозумів, що лікарняний порядок мені б від часу до часу пригодився для абстрагування від оточуючого. Берегтися від шуму, позбутися крику, зайвих розмов і надлишку інформації, бути чемним пацієнтом. У мене дотепер були проблеми із масами людей, які невідомо чому кудись приїжджають і чогось домагаються. Якби не те, що наприкінці листопада зачепило серця мільйонів.»

---
От не пам’ятаю, чи я казав чи ні, що инколи мені подобається думка, що людина все життя живе заради якоїсь однієї короткої кульмінаційної миті в житті. Головне, бути до неї готовим. І надіятись, що вона ще не минула.

---
їй 17 років і вона шульга. Книжка „Жінка-шульга“, видання 1999 року. Яка була таємничо зникла. Виявляється, я навпаки взяв її з собою до Львова, щоб колись прочитати, та й забув.

http://zhyvyj.blogspot.com/2009/06/blog-post.html
„Єдине, що можу сказати про цей текст – він досить незвично написаний. Він нагадує мені якийсь акваріум, де живуть невідомі мені риби. Акваріум – це межі тексту, риби – всі без виключення герої. У повісті йде мова про дуже емоційні штуки: самотність, божевілля, нещасливе кохання. Але емоції героїв там відсутні, є просто якісь рухи, слова, які вони (герої) ніби вимовляють, дії. Тобто текст всередині ніби порожній, як і кожен герой порожній всередині. Але не сприймайте це як недолік тексту – це його перевага, адже кожен читач може заповнювати цю порожнечу своїми власними сумними думками/роздратуваннями/радостями. Тим більше, ґрунт для цього є у багатьох жителів сучасних мегаполісів: це ті самі проблеми, що у героїв „Жінки-шульги” (самотність, тихе божевілля, нещасне кохання).“

---
ОСТи до Юкі Нагато виявилися не такими гарними, як я очікував. І так все життя, серйозно. Самі розчарування. А ти щасливий, любий друже? Що ти бачиш, коли споглядаєш хмари?

Profile

pustomytnyk: (Default)
pustomytnyk

November 2016

S M T W T F S
  12345
6 789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 04:51 am
Powered by Dreamwidth Studios