Jan. 11th, 2016

pustomytnyk: (Default)
(просто репост зконтактика)

бл. 100 тис. років тому на Землі почали коїтися дивні речі. Людина навчилась балакати.

Тварини теж мають пам’ять, увагу, вміють узагальнювати і спілкуватися, просто трохи гірше. Мова почала збільшувати цей розрив. Мова — досить калічний спосіб передачі інформації. Розмовляючи, я передаю від сили 20-30 байтів за секунду. У цей вузенький канал зв’язку треба було втиснути достатньо інформації, щоб сваритися, торгувати, погрожувати, просити і хитрувати. Мова ставала складнішою, стиснення інформації покращувалось, слова шліфувалися; зайві, неточні сенси пропадали, почали з’являтися слова для позначення абстракцій. Людина почала мислити вербально; от тоді й почався справжній треш. На Землі появилася нова, небіологічна, форма життя — меми. Нав’язливі ідеї, які множаться через спілкування і еволюціонують за рахунок уяви. Справжні паразити свідомости! Підступні вони тим, що фізично вони — частина нас, ми себе ототожнюємо з ними. Але звернімо увагу на те, з якою неохотою ми міняємо контекст, чіпляємось за нього, коли здається, що ми такі близькі до якогось стану гармонії, самодостатнього примирення. Хіба це не доказ внутрішнього конфлікту, боротьби за мислечас? Момент усвідомлення важливости моменту, коли розумієш, що забуття — це маленька смерть. А так і буде, бо людина — контекстномінлива, має увагу і контекст, щоб зосереджуватися на речах, важливих тут і зараз. Через це ці контексти не завжди вловимі, кожен має свій зірковий час. Час настає, і вони тут, давно спіймані на гарячому, беззахисні, спраглі життя й панування. Одного разу тобі 20 років, падає дощ, стається щось таке, що мов у термоядерній синтезі той контекст зливається з тобою, він тепер невитравний, частина твого стрижня, ти вже не буваєш окремо. У тебе надія і страх. Страх забути і розчинитися. Надія, що твій контекст — частина істини.

„Истина ошеломляющяя; она настолько невероятна, что мы каждую секунду предаем ее ради жизни во лжи“ (писав Дереш). Прагнемо істини, бо прагнемо влади і глибинних емоцій, якими можна би пригнітити свої страхи. Але приголомшливих істин не буває. Будь-яке знання зводиться до сухої математики, позбавленої емоційних асоціяцій. Тільки віра, раціональне заплановане зусилля одягає її в емоції. Зусилля, щоб пригадувати, пам'ятати, розуміти, пережовувати, викроювати час, миритись із тим, чого ти в собі прагнеш побачити. Бо инакше капець, розпадешся з кінцями.

Але є ще один спосіб вижити. Спілкуватися. Порозуміватися і пізнавати, щоб знати, що твій мемокод (хіба ти — не твої цінності?) все ще існує (і навіть не в примарному паралельному світі, де має бути копія мене, а в цьому ж).

Так і живу, вигадуючи виправдання якимось речам. Ну і конфлікт, конфлікт!

Profile

pustomytnyk: (Default)
pustomytnyk

November 2016

S M T W T F S
  12345
6 789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 10:03 pm
Powered by Dreamwidth Studios