pustomytnyk: (Default)
клятий ліміт на довжину в Твітері не дає нічого файного запостити.

з форуму.

„Однажды во сне ощущал себя математической функцией. В точности воспроизвести это в памяти не удается, постоянно видятся графики вместо первичного восприятия (которое не является ни зрительным, ни слуховым, ни каким-либо из пяти чувств, разве что проприорецептическим можно с натяжкой назвать).“

„Решил проверить как ко мне относятся на работе из тех, кто проявляет явную несдержанность в предвзятости при помощи легкого физического контакта.
Это как ненавязчиво положить руку на плечо. Реакция была хоть и ожидаемая, но честно не понятная нечто напоминающее удивление, отвращение, с взглядом- не оборзел ли ты мальчик“

„Когда начал встречаться с тян так меня это затянуло, что начал отдаляться от друзей и знакомых. Потом расстались с тян и я забухал, т.к. особо не с кем было общаться, ебашил в одно лицо и упарывался. Потом нашел работу, где особо нет людей и все далеко не мои ровесники. Прожил так лет 10: ни с кем не общался, никто мне не писал в соц. сети, нет ни одного живого человека, которому я могу написать или прогуляться. Вечно один, даже на все праздники и др.

Все это привело к тому, что я перестал ощущать течение времени. Все замерло, ничего не происходит. А самое веселое, что у меня бывают флешбеки на полдня: могу выйти на улицу и какой-нибудь знакомый запах или ракурс, вкус воздуха, какое-нибудь услышанное слово или любая другая мелочь могут меня вернуть в какое-нибудь воспоминание и я так могу бродить часами по улице. Иногда просыпаюсь и совершенно не понимаю, где я, кто я и сколько мне лет. Могу полдня разговаривать с тян и нежиться, а потом вдруг осознаюсь посередине квартиры один.

В общем-то постоянно пребываю на грани фантазий и реальности. Бывает, выйду зимой в магазин, а у меня в глазах лето, солнце светит, вижу листочки зеленные на деревьях, а в голове что мчу к тян или иду с корешами бухать, а потом, хуяк, и я на старом районе, который в паре часов от моего нынешнего места жительства, стою посередине улицы и одупляюсь.

Иногда не могу отличить правда ли то, что я вижу или это глюк, поэтому иногда игнорирую людей. А в последнее время научился управлять флешбеками: какая-нибудь мелочь вызывает воспоминание, а я его сюжет плавно меняю. В следующий раз уже вызывается измененное воспоминание и я продолжаю его развивать. Все получается очень реально, картинка стоит в глазах, запахи появляются, даже тактильные ощущения.

Да мне лет уже много. Все друзьяшки стали, во-первых, неинтересными, во-вторых, давно в своих увлечениях и новых кругах общения. Где новых взять я не ебу. У меня на работе всего 4 лица моячит. Это единственные 4 лица, которые я вижу в своей жизни уже на протяжении 5 лет. Ну, кроме прохожих, естественно. И как найти новых знакомых не ебу: не буду же я на улице подходить к ровесникам и пытаться знакомиться? Каких-то интересов тоже нет, точнее, они есть, но в них дополнительные люди не нужны. В общем, я не могу найти точку входа, чтобы с кем-нибудь познакомиться. А любое общение с незнакомцем на общие темы меня утомляет через 2 минуты и начинается паника: мне дискомфортно и хочется убежать. Поэтому любое общение с какой-нибудь кассиршей или парикмахершей меня приводит в ужас.

В принципе, все более менее, кроме случаев, когда даю ебу и вместо работы собираюсь в школу или вузик. Иногда выхожу в магазин, а в итоге приезжаю к тянке домой. Хорошо, что она переехала.

Вдобавок не различаю вообще дни. Иногда меня ловят на какой-нибудь хуйне типа

- Да это ж вчера было? Или позавчера?
- Ты ебанутый? Уже 3 месяца прошло.

Единственное, что мне помогает хоть как-то разделять время на отрезки это зарплата. И то мне ее дают то в первых числах, то в двадцатых. А так это все один сплошной день, в котором мне то 15 лет, то 20, то под 30.

Зато сегодня у меня полдня было лето и я релаксировал в парке. Солнышко светило, у меня каникулы, валялся на коленках у тян, а она мне гладила волосы и что-то рассказывала.


„Я под шишками боролся с динозаврами за стеклом то была сороканожка-мухоловка сидящая в раме окна летнего домика у моря, правда до этого, я нес бред о необходимости выпить лиман, а потом выпил пол бутылки водяры, думая, что это вода“

„Из-за проблем с головой в раннем детстве часто выпадал из реальности и творил всякую хуйню, например, бегал, вдоль стен, держась за них руками, корчил рожи, мычал либо просто замыкался в себе. Того, что делал не помню. А во сне я часто лунатил, пугая тех, кому не повезло оказаться со мной рядом. Однажды я что-то искал ночью и где-то рылся, а утром обнаружил разбросанный по комнате мешок лука. Когда подрос, астральный пиздец почти прекратился. Последний раз гнал в сентябре: помню, как бодорствав разговаривал со шторой в 3-4 утра, и меня тогда накрыла сильная паранойя. Пропил препаратов от терапевта. Сечас, слава Солнцеликому, вроде все норм.18 лвл“
pustomytnyk: (Default)
є така страшилка
„Не пошкодуйте 3 хвилини, ПРОЧИТАЙТЕ
У кінотеатрі глядачка сіла на крісло і відчула біль від уколу в нозі. Коли вона придивилася побачила ледве видну голку в кріслі, що виглядала приблизно на 3-4 міліметра, а також записку: «ВИ тільки що інфікувалися СНІДом». Центр по контролю за захворюваннями повідомляє про багато подібних випадків в інших містах, що відбулися нещодавно. Всі голки були перевірені на реакцію СНІДу і виявилися позитивними.“

якщо загуглити, то вони принаймні з 1998 року (http://www.snopes.com/horrors/madmen/pinprick.asp), в РуНеті з 2003, в УкрНеті з 2011. Кажуть, що ймовірність заразитися в такий спосіб десь 0,3%.
pustomytnyk: (Default)
з кантакту
„Ну а що внатурє, є така професія, церква. Звільнили їх від податків, надали пільги на комунальні платежі, чом би і не гульнути, як то кажуть з "блек-джеком і шлюхами".
В мене колись кореш був син декана району, ми з ним троха горіли разом якісь час, так в 90-тих, він прожигав так, що куфайка горіла 24 год. в сутки. Потім почав ганяти дорогі авто, а потім одружився на донці мера, і тато дав парафію у місті, де він тепер ходе і святить моїм батькам хату. А старшенького сина, який царство йому небесне, помер, який теж був попом на парафії, зазняли на нього десь компромат зі шлюхами в сауні, і шантажирували.
От така байка з мого минулого:)“
pustomytnyk: (Default)
Брусьянин, Владимир Георгиевич
2000, начало января, Семилужки
(http://magazines.russ.ru/znamia/2000/10/brus.html)

Один мій тодішній знайомий першого
січня, ще в щасливі радянські часи,
сказав: „Я відрізняю портвейн від вермута
і горілку від всієї решти вина“, —
і пішов, загубившись в обрії. Зник,
та не стерся, даючи можливість иноді пореготати
по пам'яті. В тому ніжному віці ми якось обходились без
гнітючих похмільних депресій. Хоча
в депресії є своя принадність:
нема спонукливих мотивів носити, надривом, на руках
власну предорогу персону. Під яблучко цілячись,
застрягаєш примруженим оком в Ейлерових колах,
що обмежують свободу руху
зоною формальної логіки, майже
математично-знеособленої, і непорочно-чисті мішені
пожадливо розриваєш як непотрібні на шматки
вже свобідний і легкий, як птах: хоч макітрою об лід,
хоч зашморг на шию. Життя є смітник, і краще не жити,
якщо не можеш — такий запаморочливий політ
уяви. Множачи приблизно три метри на поверхи
до землі, зазнаєш певну важкість у тілі,
яка коректує душевний підйом. Так баласт
в гондолі регулює зліт кулі, на якій полетіли,
можливо, до біса відважні аеронавти. „Або пан, або пропав“, —
думаєш, очікуючи цегляний світанок:
коли за вікном хоч і зоряно, але темно
і до того ж холодно — бррр, мінус сорок три
за Цельсієм — зовсім не хочеться виходити за вікно.
pustomytnyk: (Default)
The Babadook (2014) — такий фільм жаху. 5 бабадуків з 10, трейлер кращий за самий фільм( Перша половина дуже кльова і тривожна, аж до того, коли з’являється сам Бабадук, і... персонажі стають тупими, фільм нудним, а Бабадук мультяшним.

Office Space (1999) — дивно, чому я не пам’ятав цю комедію. Ну така звичайна канонічна комедія без ідіотизмів.

Warcraft: The Beginning (2016) — кльове фентезі, якісне і цілком нормально передає світ Варкрафту. Кінцівка якась тупа. Персонажі трохи заслабо розкриті.

X-Men: Apocalypse (2016) — потішно, коли Магнето говорить польською. Якісний фантастичний бойовичок, але дуже типовий.

Narcos (від 2015) — 10 бабдуків 3 10. Половина серіалу іспанською) Практично нічого зайвого.

Mob Psycho 100 (2016) — 10 бабадуків з 10, це так стильно і стьобно, „from the creator of One Punch Man“) Мальовка відносно примітивна, але ми погоджуємося, що краще вже таке, ніж убоге 3D.
pustomytnyk: (Default)
і шо вам розказати? сьогодні я нікого не вбив, не вигадав ліки від раку і не осягнув проствітлення.

як ми їхали на Захід-фест.
Заїхав до мене на роботу Микола на своїй машині. Ну, кльово, посідали, а машина не заводиться. Акумулятор сів. Мій співробітник під'їхав, але в нього прикурювач — акумуляторні дроти — був короткий, а ми не хотіли бавитися зі штовханням-розвертанням машини, тому вирішили зачекати на Миколиного вуйка, який мав під'їхати. Дядя Юра приїхав і... навчив нас заводити машину зі штовхача. Заїхали до Олі на соковий завод, забрали її, і доїхали до Родатичів. Потім він загнав її назад до Городка, щоб спробувати зар'ядити акум (не помогло, ліл). Потім, коли верталися, я, втомлений, голодний, невиспаний, кілька разів невдало штовхав машину; і на останньому — дальше ми б забили — поштовху віри машина таки завелася. Я сів у машину і сказав: „*важко дихаючи* Тобі, Микола, пощастило. Бо був би пижджений“.

на Заході були цікаві люди. Дуже приємна перекладачка Катерина, з якою ми вигадували суперсили, і потішний апостол Ваня, який розказував, як вони з Михальцовом в молодости посилали міліціянтів під три чорти.
в перший же день я зачепив око об гілочку і воно пекло ще цілий день, а на наступний день ми пішли торчати під „1914“ і я ПРоЗРіВ. А в останні дні я погано харчувався і на мене напала срачка, буває. Взагалі, музики я майже не слухав, якось не було настрою, якщо я чув, що вже виступає якийсь кльовий гурт, мені було просто ліньки йти. Тим паче, виступи постійно зсувалися то на пів години вперед, то назад.
я радий, що поїхав.

----
останнім часом сняться багато снів, але я їх не пам'ятаю, але чомусь здається, що вони приємні. Наприклад, недавно снилося, що в якомусь приміщенні я бавлюся в СтарКрафт 2, а потім випадково своїми телекінетичними силами розбив скляні двері пляшкою кока-коли. Виявилося, що це аптека, і я помагав цьоцям з аптеки закрити двері простирадлом.
pustomytnyk: (Default)
https://www.facebook.com/ruslana.radchuk/posts/10154438383547438

„А от відсутність помилок - це сигнал учителю, що дитина отримує замало нового інпуту.“
pustomytnyk: (Default)
вікно у ванній в мене справа від дзеркала, тому ліва, затінена, половина обличчя в мене поголена менш ретельно.

є різні мікропереживання, про які хотілося написати, але зараз навіть не згадаю. На вихідних поїду на Захід. Мав провідати Марію у Франківську (ніколи там не був), книжки їй дати/віддати, але не складається ні в мене, ні в неї.

а, згадав, був набухався на квартирі в колишнього співробітника, заригав йому туалет, а потім коли, їхав у таксі, мац-мац по кишенях, а телефона десь нема. І коли вилазив з машини, на сидінні наче його не було. Виявилося, все-таки він випав мені в машині, таксист мені чемно його повернув, а я чемно винагородив водія. Наука: буду обреженіший на п'яну голову і не буду соромитися перевіряти чи справді ніде нічого не лишив.

pustomytnyk: (Default)
ReLIFE (2016, аніме-серіал) — аааа, милота зашкалює) іноді все занадто наївно, але ці моменти компенсуються змістовними діалогами. Цікаво, чи не єдине аніме, де тібі-промальовка без перебільшень і реально мила.

Berserk TV-2 (2016, аніме-серіал, онгоїнг) — гидкі 3D персонажі це ще пів біди. Перший Берсерк теж не був взірцем анімації. Але перший Берсерк був, ймовірно, найкращий сюжет, який коли-небудь був у анімешці. Там було все: суперництво, кохання, відчай, дурість, надія, зрада, містика, геройство. А тут — щось близько до monster episodes з вкрапленнями сюжету. За 4 серії, все цікаве, що показали це, мабуть, людську природу темних Апостолів, хтивий садизм служительки і мстиву непохитність Гатса.

Stranger Things (2016, серіал) — дуже кльове поєднання різних штук. Жаль, останні серії не дуже якісні, персонажі іноді поводяться неприродньо, та й весь сюжет стає слабкий. І хотілося б, щоб ще більше уваги виділили темі, як любов перемагає страх.

Deadpool (2016) — нормальний бойовичок, але не розумію хайпу навколо нього.

Zootopia (2016) — звичайний добрий мультик.
pustomytnyk: (Default)
„Брать свое постельное белье в плацкарт - зашквар? Не хочу платить 150 рублей за то, что сам могу захватить.“

---
за мотивами Стругацьких виходили б кльові анімешки.

---
об що розбиваються мрії?
об мене.
pustomytnyk: (Default)
переїхали в новий офіс.
плюси: будинок сучасний, на 6 поверхів, з ліфтами. В приміщенні є постійна циркуляція повітря; це зручно тим, що не треба відкривати вікна і нема ніяких протягів. Ніякого шуму зі двору і коридору, хоча відносно недалеко траса; навіть поставили якісь звукопоглинаючі картини на стіни. Близько до супермаркета. Приємне освітлення, яке не разить в очі. Має вистачити місця, щоб поставити настільний теніс :)
мінуси: далеко до якої-небудь простої крамнички з продуктами. Офіс все ще будується, і багато штук просто не працюють. Наприклад, в туалет треба спускатися на поверх нижче і бажано на ліфті, бо сходи ще без поручнів і ними просять не ходити. І в самому приміщенні ще багато чого треба купити й зробити. На окраїні Львова, поки що не можу сказати, чи довго добиратися від центру. Деякі комунікації вилазять прямо з підлоги, тобто розраховані на певне розміщення столів, це нервує.

їхав сьогодні на ровері від цього офісу на квартиру через центр. Фух. Тільки раз мало не збила машина і раз їхав проти односторонньої шерсті. Жестяки просто.

нарешті мій малий дебілко, телефон, ся оновив до 6 версії Андроїда.
pustomytnyk: (Default)


---
Leonid Logvynenko

КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА
Коли зависне німота
над почорнілим полем болю,
у світ, де сни і теплота,
ми не повернемось з тобою.
Де зорі падають ясні
немов на Спаса жовті груші,
де жаль вижалюють пісні,-
туди не прийдуть наші душі.
Отут, де скіфи, у степах,
у цій полинній коловерті,
у териконах як в гробах
поховано живих і мертвих.
Отруйне з черепів вино,
війна нам вихлюпнула в очі.
...І тільки мамине вікно
скрипить-кричить крізь гущу ночі.
13.07.2016(С)

---
звідки це, Любцю?
„Мені здається, з дитинства я виїхала, а от до пункту призначения — «зрілість» — не добралась. Так і живу в автобусі.“

---
іііі в понеділок маю переїхати в новий офіс. Єєєй. Вчора добу провалявся із температурою. Цікаво, що в температурі теж якісь такі сонні дурниці маряться, що й не згадаєш. Геть нічого не хочеться. А може, навпаки — всього вдосталь.

---
в мене на такому афігєнному телефоні нема гіроскопа. Ні тобі його в кард-бокс поставити, ні покемонів половити, тьху.
pustomytnyk: (Default)
„Обколються своїми псилоцибами і шугейз друг друга в сладж.“

стандартно автобусом добрався до Електричної Полонини. На око людей було так само, як і минулого року. Приїхав досить пізно, вже грали перші гурти.

цього разу розклав намет трохи далі, ніж минулого разу, в лісі не так просто знайти місце. Вперше розкладав свій намет без сторонньої допомоги. Якось справився. А смішно, що вдома не міг його знайти, оперативно позичив його в Боді, заодно забравши спальник у Міхала. Вже перед від'їздом знайшов свій намет.

мене попередили, що від грибів може тошнити, тому варто запивати тим, що й горілку. Насправді, вони виявилися без смаку. Тобто, думаю, солома схоже смакує. Це мене розчарувало, хіба можна упоротися соломою?
Рекомендована доза 3-4 грами. Я з'їв десь 4-4,5 грами.

пішов на концерт. З собою взяв трохи грошей, щоб можна було щось купити в кафешці, і ліхтарик, щоб потім в темноті знайти намет. Не впевнений, скільки часу пройшло, десь 30-40 хв. Якби знав, що буде так гребти, не пробував би в таких умовах.

1 -- зсув (shift)

відчув млявість, навіть подумав, чи бува не присісти мені. Підійшов трохи ближче до сцени, почало пробивати на сміх. Час від часу робив глибокі вдихи. Бачив, що ноги трохи трясуться. Стояв трохи справа від сцени.

тож, зліва верхівки дерев і небо, переді мною вар'юють люди і стоїть сцена, над сценою небо і верхівки дерев, справа стоять кілька яток, в яких продавали сувенірчики і мерч, за ними ліс. Під ногами подекуди гола земля, подекуди трава.

з цього моменту і наступні, мабуть, 2 години я просто стояв на місці.

спочатку було просто цікаво. Виконавці і публіка перед сценою стали плоскими і схожими на голограми. Потім, наприклад, трохи прозорими, і здавалося, що можуть проходити один крізь одного. Здається, помічав, що в кронах дерев і землі проявляються якісь однакові шаблонні частини. Кажу здається, бо це все погано пам'ятається, мов сон. Раз здалося, що по витоптаній трава на землі пройшов імпульс чорного кольору. Я не сприймав картину цілісно. Тобто, я міг зосередитися тільки на тому, на що дивлюся. І коли переводив погляд, скажімо, зі сцени на публіку, то здавалося, ніби все трохи видозмінилося, ніби я зі сценою стрибнули в трохи инший паралельний світ.

[важко розділено описати враження і видіння]

взагалі, публіка були найцікавішим видовищем на цьому етапі. Люди, які метушаться навколо, нагадували уривки з кліпу. Знаєте, як ото з'являється якийсь образ, і поступово затухає. Так само люди з'являлися десь нізвідки і кудись зникали. Був чувак, в якого на кофті ззаду був намальований така психоделічна голова лева. Було феєрично, коли прямо з цієї голови виринали люди. Читаючи, можна подумати, що відбувалося чорті-що, але насправді не було галюцинацій якихось нових образів. Це був радше монтаж з того, що я бачу, обрізаний, або навпаки розширений фантазією.

було відчуття вшарености. Що музиканти і публіка *шарять*, і все роблять так, що всі досягнули піку кайфу. Музика здавалася супервдалою.

потім я зрозумів, що почався піздєц. Тобто, я стою і розумію, що це все, хай і з уривків реальних образів, відбувається в моїй голові. Тобто я бачу якусь дівчину біля себе, і розумію, що насправді вона в цей момент може щось до мене говорити, а я цього не усвідомлюю. Більше того, може бути що я десь лежу, мене відкачують, я вже ще бачу перед собою якісь зациклені образи. Це лякало. Мені стало здаватися, що всі навколо звертають на мене увагу, зиркають на мене і перешіптуються. Тобто, зрозуміло, що люди навколо розмовляли між собою, а я боявся, чи не говорять вони про мене. Але я геть нічого не розумів, що вони говорили. Розумів якісь окремі слова. І то певно половину з них я вифантазував.

був момент, коли здавалося, що всі навколо шепчуться на якісь незрозумілій мові, або просто белькочуть. Крім цього була ще одна слухова галюцинація: гул. Кулька разів чув якийсь наростаючий гул, який доходив до кульмінації. Можливо так мій мозок доповнював музичні враження. На початку були також тілесні галюцинації. Здавалося, що тіло, хребет, може робити якісь неприродні вигини в боки. Руки я тримав у кишенях, здавалося, що мої пальцями я можу чіпати далеко за кишенями. Був момент коли язиком я торкався піднебіння і здавалося, що я торкаюся десь всередині голови або аж десь поза головою. Падав легкий дощ, иноді дуже виразно, зосереджено, відчував краплі, які стікають по лиці. Був момент, коли відчув присмак крові в роті, і це налякало, бо подумав, що вкусив себе за язик чи губу і не усвідомлюю цього [насправді нічого собі не зробив].

тож, боячись привертати увагу, боячись, щоб все не стало ще гірше, я просто стояв. mmmmaximum stoned. Я хіба що трохи розглядався, рухав очима, і сміявся, коли всі сміялися з якогось старого дядечка, який шось кричав до музикантів. Мабуть, щоб вони додали шміру. Я зрозумів, що я вже відділений від реальности. Тобто, я не знав, що відбувається в реальности. Я не міг ясно мислити, але в голові пролітали аналогії: blackbox, ізольованість і неповнота системи. Я намагався зловитися за якісь якірці, що могли вказувати на те, що відбувається в реальности. Переді мною стояв чувак у камуфляжній куртці і з пляшкою води. Він довгий час стояв переді мною і це давало привід вважати, що він такий реальний, що він справді стоїть переді мною. Що не скажеш про різних дивних людей, яких я бачив. Дівчина в рожевих кросівках. Вона справді була? Якщо була, то чи справді взута в такі кросівки? Я не знав, які з облич справжні. Бачив, як чувакові переді мною передали якийсь малий пакетик. Теж не можу ствердити, чи це було насправді.

це підкочувало мені приступи паніки. Але я розумів і переконував себе: все вказує на те, що все добре. Якщо перед очима досі сцена, якщо музиканти міняються, значить, я все ще стою там де й стояв, концерт відбувається як і планували, значить я живий і не посіяв паніку. Бо якби я, скажімо, сидів, або кудись пішов, то образи би помінялися. Це було важливо — розуміти, що я ще живий. Розумів, що якби я вмер, то зараз би не споглядав видіння. Я живий, концерт продовджується, значить все не так вже й погано. Тут почалися нові страхи. А що якщо я зараз поводжуся неадекватно? Якщо я бігаю голий і викрикую якісь дурниці? Панічно згадував якісь речі, за які мені соромно (включно з напрягами на роботі). Я міг орієнтуватися тільки на людей навколо, тому постійно зиркав на них.

вечоріло. На ятках запалили свічки. Групка людей біля мене розкурювали щось із дивних люльок, запалюючи запальничкою. Перестрибував між різними думками. Захоплювала думка поділитися цим з деякими людьми. Було відчуття безмежної власної наївности. Не пам'ятаю, що ще я думав.

я благав, щоб це нарешті завершилося. Щоб мене нарешті відпустило і настало завтра. Регулярно поглядав на небо, щоб зрозуміти, чи час тече. Бо иноді здавалося, що час зациклився. Грали Shiva the Destructor, музика була божественна, але я дивився на їхнього гітариста і розумів, що бачитиму його вічно [потім я його зустрів і розповів про це, це його потішило]. Те, що музика була кльова і жила своїм життям, а не піддавалася моїй волі, теж вказувало, що реальність все ще існує, і я її сприймаю.

падав дощ. Було холоднувато. На верху сцени були розвішані гірлянди жарівок, які плавно блимали червоним, вони заворожували. Нарешті почало трохи відпускати. Я час від часу дивився на свої груди. Кофта була в краплинках води. Мені було приємно, що я виразно бачу краплинки і що зі мною все добре.

2 -- доповнена реальність

коли стемніло, я почав ходити. Але це майже напевно був паралельний світ. Принаймні, люди в ньому не розмовляли. І я був всемогутній. Я відчував, що можу робити все, що захочу у цьому світі. Наприклад, ґвалтувати дівчат і ходити по сцені. Але я вагався, бо не було ясно, чи все це якось спряжене з реальністю чи ні. Я виліз і пройшовся по сцені. Це дуже нагадувало сон. Руки були примарними. Люди щось кричали, підбадьорювали, я пройшовся по сцені зістрибнув з иншого боку.

уявляю, як кріпово я виглядав, коли просто намотував петлі навколо людей і мовчки вдивлявся в їхні обличчя. Падав на карімат біля якихось людей, вони двічі питалися, чи в мене все добре. Я не знав, чи вони реальні. Головне, що мені було тепло біля них.

розумів, що головна моя місія це дожити до завтра. Для цього ідеально було б завалитися в якийсь намет. Я взяв у руки свій карімат (або чужий? чи справжній?) і пішов до лісу. Все ще було відчуття всемогутности. І якоїсь суперпозиції світів. Здавалося, що треба тільки чекати, коли цей суперсвіт увійде в резонанс з реальністю, і зможу вирватися в реальність. Я розумів, що не знайду дороги, та запросто можу завалитися в будь-який намет. Здоровий глузд стримував і підказував, що коли прочуняю, треба буде розбиратися з наслідками. Я з хвилину чи дві дивився на один з наметів, з якого стирчали чиїсь ноги, і думав, що робити. Завалитися в намет було нерозумно. Карімат просто викинув десь в кущі. Я сумнівався, чи він реальний, тому позбувся його як баласту. І просто стояв посеред стежини. Ходили якісь люди, світили ліхтариками. Я просто закрив очі і чекав.

3 -- повернення (unshift)

нарешті я все чітко бачив. Повернувся до сцени. Все було так спокійно, аж не вірилося, що ніхто не звертає на мене уваги. Значить, я не робив серйозних дурниць. Сів десь позаду на чийсь карімат. Трохи відпочив від усього. Якийсь чувак зігнав мене і забрав карімат, я все ще мав при собі ліхтарик і вирішив таки знайти свій намет. Трохи походивши по лісі, зрозумів, що нічого не вийде — я просто навіть не намагався знайти якісь орієнтири, бо оточення все ще не сприймалося, як щось реальне. Вернувся, трохи погрівся в кафешці. Вже остаточно відійшовши, помітив, що всі світовраження пройшли; ось я знову звичайна людина зі своїми типовими страхами. Легко знайшов свій намет і ліг спати.

в обід пішов подивитися на сцену. Видно, якісь добрі люди віднесли мій намет під столик звукорежисера. Я ще хапнув геть трошки трошки грибів перед концертом і цього разу просто лежав на каріматі. Казали, що якщо вживати в короткі проміжки часу, то потрібна доза поступово зменшується. Але ніякого ефекту не було. Видно, є певний поріг, менше за який нема сенсу вживати.
pustomytnyk: (Default)
мені подобається флешмоб #яНеБоюсяСказати. Він пізнавальний і протверезливий. Я не знаю, як це, коли тебе зґвалтували. Ловлю себе на думці, що я цілком розумію думку #неПровокуйте, але й не можу заперечити, що це мудакізм.

---
я розумію, що мені ще далеко до професіонала, тому завжди готовий попрацювати в неробочий час. Це єдине, як я можу компенсувати свою некомпетентність.

---
приснилося, зокрема, що я обісрався. Ой до невдачі.

---
Юра перетер з Сергієм, і вирішив піти з роботи. Жаль.

---
ходив на вікізустріч (нагородження переможців конкурсу про фізику-астрономію), щоб показати Бунику свій скрипт для вікіпедії. Організатори конкурсу зауважували, щоб серед астрономів більше аматорів, ніж серед фізиків. Що й не дивно, бо астрономія візуально приваблива.

---
гранична швидкість (terminal velocity) корови, яку скинули з висоти 10 км, буде десь 50-70 м/с (180-250 км/год)
pustomytnyk: (Default)
https://habrahabr.ru/company/wolfram/blog/304502/

„коли Архімед писав свою роботу про кількість піщинок, об’єм яких рівний об’єму всесвіту (Архімед оцінив їх число в 10^51, однак, припускаю, правильно буде близько 10^90), то він використовував звичайні слова замість позначень, щоб описати таке велике число.“

„Ідея, що операції є чимось, що можна в якійсь формі зобразити, добиралася в людські розуми досить довго. Вавилоняни зазвичай не викоирстовували символи для операцій — для додавання вони просто записували доданки один за одним. І загалом вони були схильні записувати все у вигляді таблиць, тож їм не доводилося якось позначати операції.

... сучасний знак +, який, імовірно, є скороченням від "et" на латині (означає «і»), появився лише в кінці 15 століття.“

https://habrahabr.ru/company/pechkin/blog/304470/

„Звичайно, якщо ваша мета — донести повідомлення, яке буде важко прочитати, то верхній регістр підійде для цього ідеально. Компанії, які попереджають про можливі небезпеки з допомогою великих букв, приховують — навмисно чи ні — важливу інформацію від покупців.“

„Нові гуманістичні шрифти, як виявилося, непогано спрацювали. Загальний час переведення погляду, тобто скільки часу водій не дивився на дорогу, скоротилося на пів секунди у водіїв чоловічої стати, що приймали участь у експерименті (жінки показали такі ж результати [тут неясно, такі самі стосовно чого]). Різниця в часі склала близько 12%. Вона може здатися незначною, однак пів секунди означає 15 метрів для середньостатистичного авто на магістралі. Довжина в два автомобілі могла б коштувати людське життя.“

Південний полюс Юпітера:
pustomytnyk: (Default)
чемно заповнив заявку на бета-тестування Козаків 3, і зауважив їм у коментарі, що в них там пише „Do you familiar...“, а не „Are you familiar...“. (справжній програміст завжди лишає баг-репорт, шо нє)

----
https://geektimes.ru/post/277752/ (Интервью с владельцем бионических протезов BeBionic и MyoFacil: их достоинства и недостатки в повседневной жизни)

„Из-за отсутствия обратной связи оперировать предметами в темноте невозможно. Мне нужно видеть предмет, чтобы взять его. Когда его не видно — нельзя понять, где он находится. По весу в принципе можно почувствовать. Поэтому есть надежда на искусственную кожу и другие разработки в области обратной связи. “
pustomytnyk: (Default)
треба заплатити за світло, а я навіть особового рахунку не знаю, бо власник-посередник дурний підар.

зберігаю собі фотки однієї чувіхи, яку ніколи не бачив вживу. Просто звичка. Маю вже 94 її фотки.

треба подзвонити бухгалтерці, шоб переподала якуто податкову декларацію, бо там шось напутали з ідентифікаційним номером.

купив собі часточку біткойна (зараз один біткойн бл. $600). Але відкрив гаманець на якомусь дурному сайті, і мушу чекати 3 дні, щоб можна було ним користуватися. Хочу купити щось легко галюциног[еі]нне; і взагалі, стонер на те і є, щоб слухати нагнаним.

зірвався і знову почав доробляти свій помічний скрипт для вікіпедії, бо шкода, щоб пропадало, і я дуже марнославний.

підкатував до однієї знайомої, вона виявилося дуже милою, але сказала, що її відштовхують мої погляди на життя, лол; в мене взагалі нормальні погляди, навіть не хочу знати, про що це було.

Замовник замахав своєю безвідповідальністю.

pustomytnyk: (Default)
читаю опис екскурсії: „відвідувачі познайомляться із князем Левом та з його уст почують славетну історію нашого міста, а ще зустрінуться із княжою Констанцією та почують трагічну історію кохання давньоукраїнського князівського роду Острозьких, засновниці Острозької Академії – Гальшки Острозької.“ мало не подавився, бо прочитав Гальшки Осмольської, думаю, до чого тут польські палеонтологи.
pustomytnyk: (Default)
два тижні тому був проїздом у Києві, і він був огидний. Мабуть я накрутив собі, але він здався мені таким галасливим і експресивним порівняно зі Львовом, що я досі відчуваю себе привидом без цільності-волі.

Собаки Табака – Абсолютное „Нет“ (Роберт Остролуцкий?)

Помирати на очах иншого я... чи не значить це,
що в кожний момент життя я бачу себе яко вже доконаний факт?
Що досіль живу лиш тим, що розглядаю своє минуле
Що я і є минуле з надією на майбутнє
Майбутнє, що має можливість споглядати, як згоряє невидима нитка мого життя
Лишаючи за собою попіл спогадів
Попіл, який і є мертвим Я

Знову безцільно намагаюся мислити
Подумки натикаюся на бога, на диявола
Які, змішавшись, мені являють архетип катастрофи
Невіохемічної астральної реакції, при якій не вціліє ніщо:
Ні земля, ні сонце, ні всесвіт,
ні простір, ні час, ні підпростір,
ні паралельні, ні гадані, ні навіть здогадані світи
Абсолютна пустота. Ні, навіть не вакуум, а вакуума відсутність
Ні, навіть відсутність пустоти
Чи пак - абсолютне НІ
Page generated Sep. 23rd, 2017 10:04 pm
Powered by Dreamwidth Studios